Різдвяне послання митрополита Київського і всієї України Епіфанія

преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям,

чесному чернецтву та всім православним вірним України

Дорогі браття і сестри!

Христос народився!

Славімо Його!

                    Такі короткі й прості слова цього нашого традиційного християнського вітання, але наскільки глибоким змістом наповнені вони, адже засвідчують нашу віру в те, що обітниця Божа справдилася, Спаситель світу воістину з’явився, друга Особа Пресвятої Тройці – предвічний Син Божий – народився від Духа Святого і Марії Діви, ставши також і Сином Людським. «Немовля народилося нам – Син даний нам» (Іс. 9: 6), – пророкує святий Ісая, вказуючи, що народження Ісуса Христа відбулося саме для нас.

                   Цю ж думку пояснює і святитель Григорій Богослов, кажучи про народження Спасителя: «Він з’являється заради нас, народившись, щоб як Він дав нам буття, так Він і дарував нам блаженне буття... Ось, що ми святкуємо, ось, що ми прославляємо цього дня: пришестя Бога до людей для того, щоб нам переселитися або, краще, повернутися до Бога…, щоб, відклавши стару людину, зодягнутися в нову (Еф. 4: 22 – 24), і як вмерли ми в Адамі, так ожили у Христі (1 Кор. 15: 22), з Христом і народжуючись, і розпинаючись, і погребаючись, і піднімаючись». Через гріхопадіння наших прабатьків зло, тління і смерть увійшли в саму людську природу, пошкодивши її. Тому людина, створена Богом для блаженного вічного буття, через відступлення від Творця стала підвладною стражданням і смерті, визволитися від яких власними силами не здатна. Чому не здатна? Тому, що не сама себе людина створила і не своєю волею з’явилася у бутті, але є творінням Божим і Його волею створена з пороху земного. Таким чином, без Бога не може людина очиститися від влади гріха, і тому потребує Спасителя – Того, Хто визволяє її від рабства злу, Того, Хто відновлює її природу, Того, Хто повертає її до єдності з Творцем. Предвічний Бог став людиною і, як пророкував святий Ісая, «узяв на Себе наші немочі, і поніс наші хвороби [...], ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53: 4, 5). Саме тому радіють небеса і земля, саме тому славословлять ангели та втішаються люди, адже прийшов Переможець смерті, народився Спаситель, Який відроджує нас для життя вічного. Ми знаємо, що Господь Ісус Христос звершив все необхідне для спасіння всіх людей, але від кожного з нас особисто залежить, чи приймаємо ми цей дар вічного життя, приготовлений для нас. Тому свято Різдва Христового – це не лише нагадування нам про давні історичні події у Вифлеємі Юдейському, це не лише нагода для добрих мрій і побажань, для спілкування з рідними й близькими, для подарунків та веселощів. Різдво Христове – це особистий заклик до кожного дати своїм життям відповідь на все те, що Спаситель зробив для нас.

                У чому полягає ця відповідь? У виконанні волі Божої, викладеної для нас у двох заповідях: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю [...], а ближнього твого – як самого себе» (Мф. 22: 37 – 39). Гріх розділяє, а любов – єднає. Гріх відділив людину від Бога, гріх робить нас чужими одне одному, а любов відкриває для нас єднання між собою в добрі та правді, любов повертає нас до втраченої колись єдності з Небесним Отцем.

                Тому в ці святкові дні, осмислюючи значення Різдва Христового, радіючи, що Син Божий народився «заради нас людей і заради нашого спасіння», маємо спонукати себе до виконання волі Божої, до викорінення зі своїх сердець ворожнечі, неправди та всього того, що віддаляє нас від Господа і від ближніх, всього того, що протилежне любові. Не легка ця справа, і не в одну мить досягається успіх, але саме для того і прийшов Спаситель світу, щоб допомогти нам у її звершенні, зміцнити нас у боротьбі з гріхом, дати силу перемогти диявола.

Дорогі брати і сестри!

                     Всі ви знаєте, що 15 грудня 2018 року у Святій Софії Київській відбувся Об’єднавчий собор, який поклав основу для відновлення єдності українського православ’я. Двері нашої єдиної помісної Православної Церкви України відчинені для всіх, хто бажає разом у ній служити Богові та її народові.

                     Попереду багато спільної праці для зміцнення цієї єдності. Найперше маємо надалі підносити молитви за Церкву, за подолання ворожнечі та за примноження любові. Також і ми самі маємо відкласти минулі протистояння, відчуження і ворожнечу, бо лише через прощення одне одному ми можемо справді утвердити єдину помісну автокефальну Українську Православну Церкву. Пильнуймо: заклики до розпалювання ворожнечі чи до насильства відкидаймо, а те, що слугує любові та миру, – приймаймо.

                 Щоразу, коли промовляємо слова молитви Господньої «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», усвідомлюймо, що ми не повинні уподібнюватися немилосердному позичальнику з притчі, який упросив царя пробачити йому великий борг, а сам не побажав значно менший борг пробачити ближньому своєму.

Дорогі браття і сестри!

                      У ці святкові дні сердечно вітаю всіх вас зі святом Різдва Христового, а також із Новим Роком. Вітаю Президента України Петра Порошенка, Верховну Раду України й Український уряд. Наші спільні теплі вітання передаємо Збройним силам України й усім нашим мужнім захисникам, які жертовно захищають Батьківщину, підносимо до Бога свої молитви за них і просимо в Нього оберігати їх. Від Золотоверхого Києва надсилаємо також вітання і молитовні побажання тим, хто святкує народження Сина Божого в умовах окупації, в полоні чи несправедливому ув’язненні, і просимо в Господа для них підтримки та захисту.

                   У ці радісні дні подякуймо Господу нашому Ісусу Христу за всі Його благодіяння, виявлені до нас, до нашої Церкви й України. Нехай Всемилостивий Бог простить усі наші гріхи вільні й невільні, утвердить єдину помісну автокефальну Українську Православну Церкву, дарує нашій державі перемогу та справедливий мир, благословить Україну й увесь український народ у 2019 році.

                 Заради нас Син Божий у смиренні прийшов у світ, закликаючи кожного до миру, злагоди та єдності, щоб ми ходили дорогою правди і не піддавалися на оману. Зробімо все від нас залежне, щоби дати добру відповідь на цей заклик!

Христос народився! Славімо Його!

Епіфаній,

Митрополит Київський і всієї України

Різдво Христове, 2018 / 2019 р.,

м. Київ

 

Різдвяне послання Всесвятішого Вселенського Патріарха Варфоломія І

Священні і боголюбиві браття, улюблені чада в Господі!

              Ми прославляємо Всесвятого і Всемилостивого Бога, що і в цьому році ми знову удостоїлися відзначити святковий день Різдва Христового: свято втілення передвічного Сина і Слова Божого ⎯ «нас, людей, і ради нашого спасіння». Через «вічну таємницю» та «велике диво» божественного втілення людини, «що в темноті сидів і сіни» ⎯ «велика трагедія», ⎯ стає «сином світла і сином дня», відкриваючи для себе благословенний шлях до обожнення за благодаттю.

                 У боголюдській таємниці Церкви і через її священні таїнства Христос народжується і формується в нашій душі і в нашому бутті. «Боже Слово, ⎯ богословіть святий Максим Сповідник, ⎯ одного разу народжений по плоті, по людинолюбству Своєму бажає завжди народжуватися по духу у бажаючих цього. І стаючи утробним плодом, Воно формує Себе в них за допомогою чеснот, виявляючись настільки, наскільки може вмістити приймає Його» [1]. Він не є «Бог - ідея», подібно богу філософів, і не є Бог, прихований у Своїй абсолютної трансцендентність і неприступний; але Він є «Еммануїл», «Бог ⎯ з нами» [2], і настільки, що Він ближче нам, ніж ми самі до себе, Він ⎯ «ближче нам нас самих» [3]. Віра в неприступне і безтілесне Божество не перетворює життя людини; це не усуває антагонізм між матерією і духом; не подолала прірви між небом і землею. Втілення Божественного Слова – це явище істини про Бога і про людину, яка спасає людський рід від похмурих лабіринтів матеріалізму і антропомонізму, ідеалізму і дуалізму. Засудження церквою несторіанства і монофизитства означає собою неприйняття двох найбільш загальних тенденцій в людській душі: з одного боку, абсолютизація людиноцентризму, а з іншого – ідеалізація ідеалістичного розуміння життя та істини. Ці відхилення особливо поширені в наш час. Сучасне «несторіанство» проявляється в дусі секуляризації, в сцієнтизм і абсолютному пріоритеті утилітарних знань, в абсолютній автономії економіки, в самоспасительній зарозумілості, на ділі ж позбавленій всякої сотеріологічної перспективи, у атеїзмі, у «позацивілізованому» індивідуалізм і евдемонізмі, в формалізмі «законності», у моралізму «замість доброчесності», в ототожненні жертовної любові і покаяння з так званої «мораллю слабких». Точно так само і «монофизитства» в сучасності знову ж представлено різними тенденціями: це – деміфізація тіла і природної людини, пуританство з його синдромами «очищення», безплідна інтровертна духовність та різного роду містицизм, зневага до слова правди, мистецтва й цивілізації, заперечення діалогу і відкидання інакомислячих, з його небезпечними проявами, в ім’я «єдиною і винятковою істини», релігійний фундаменталізм, що виріс на ґрунті абсолютизму і неприйняття, що живить насильства і поділу. Очевидно, що як несторіанське обожнювання світу, так і монофизитська «демонізація» світу піддають світ та історію, цивілізацію і культуру впливу сил «віку цього», сприяючи таким чином укоріненню автономізації і безвиході. Християнська віра – є впевненість у спасінні людини Богом любові, який за Своїм людинолюбством прийняв нашу природу і знову дарував нам «подобу», замордовану падінням, що вчинив нас здатними до істинного життя в Його Тілі – в Церкві. У своїй сукупності життя Церкви відображає таємницю боголюдства. Боголюдина – Спаситель – сприйняв «плоть Церкви» [4] і, «Перший і Єдиний», показав нам «істинну людину, досконалу й за способом життя, і в усьому іншому» [5]. Церква Христова – це місце «загального порятунку», «загальної волі» і надії у «загальному царстві», де живе звільняюча істина, ядром якої є істина у любові. Ця любов виходить за рамки простій людській дії, бо її джерело і прообраз закладені в Божественному людинолюбстві, яке перевищує будь-яке людське слово. «Любов Божа до нас виявилася у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми через Нього жили. У тому любов, що не ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас … Любі! коли Бог та полюбив нас, то і ми повинні любити один одного» [6]. Бог присутній скрізь, де є любов. Ця спасительна істина також повинна виражатися і в тому, як ми святкуємо священне Різдво нашого Спасителя, який відвідав нас з Вишини. Свято – це завжди «виконання часів», час самопізнання, подяки Богу за велич Його любові до людини, час свідоцтва про істину боголюдства і про свободу у Христі. Коли ми святкуємо втілення Божественного Слова з любов’ю до Христа, ми протистоїмо секуляризації та профанації Свята, перетворенню його в «Різдво без Христа», в вакханалію користолюбства, споживацтва і марнославства, будучи в світі, сповненому соціальних протиріч, збочених цінностей і хаосу, насильства і несправедливості, де «немовля Ісус» знову стикається з непримиренними інтересами всіляких сил. Високоповажні брати і улюблені чада! Покоління приходять і йдуть, і по-людськи важко передбачити майбутні події. Однак справжня віра не стикається з дилемами. Слово стало плоттю, «істина прийшла» і «пройшла покров». Ми вже беремо участь 3 Царстві, на нашому шляху до завершення справи Божественної ікономії втілення. Ми володіємо непохитною впевненістю в тому, що майбутнє належить Христу, Який «вчора і сьогодні, і навіки Той же» [7], що Церква Христа є і буде залишатися місцем святості і благочестя, оновлення людини і світу, передчуття слави Царства; що вона продовжить нести «євангельське свідчення», «роздаючи у всесвіті дари Божі: Його любов, мир, справедливість, примирення, силу Воскресіння і сподівання вічності» [8]. Тому недоречна сучасна ідеологія «постхристиянської епохи». «Після Христа» все перебуває і залишається «у Христі» на віки.

               Ми побожно схиляємо коліна перед Божественним Немовлям Віфлеєму і яка охоплює Його Пресвята Матір, поклоняючись «вседосконалому Богу», що втілився, посилаючи від немеркнучого Фанару дітям Святої і Великої Церкви Христової у всьому світі ⎯наше Патріарше благословення на Різдвяні Свята, бажаючи здоров’я, плідної і радісного Нового року, виконаного доброти Господньої.

Різдво Христове 2018/2019 року Божого!

+ Варфоломій Константинопольський

полум’яний до Бога молитвеник за всіх Вас

        15 вересня 2018 Року Божого Преосвященнійший єпископ Ужгородський і Закарпатський Кирил, керуючий Закарпатською єпархією УАПЦ прийняв участь в урочистих заходах з нагоди святкування 737 річниці міста Чоп, де вручив міському голові Валерію Володимировичу Самардаку орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого.